Уважаемые посетители сайта ses.odessa.ua!

Обращаем Ваше внимание, что данный сайт носит исключительно информационный характер.

Все вопросы, не связанные с книгой "Чтобы наступило завтра", задавайте на официальном сайте Главного управления Госсанэпидслужбы в Одесской области: http://odses.gov.ua/772-zapitannya-ta-skargi.html

Главная » СЭС г.Южного » Навіщо стріляти в горобців з гармати...

Навіщо стріляти в горобців з гармати...

Автор: admin от 6-11-2011, 16:04
Навіщо стріляти в горобців з гармати... Такий принцип головний державний санітарний лікар міста Южного Григорій Олексійович Кукумань вважає дуже дієвим, коли треба чогось досягти, а навкруги стільки перешкод, що, зробивши неправильний крок, можна зразу ж загубити ідею. Методичність і послідовність, копітка щоденна робота є складовими такого підходу до справи.
— У 1998 році тут ще не було нічого, — для переконливості розводить руками Григорій Кукумань, — це був будинок АТС, і нашій службі ніде було розвернутись, як того вимагає СНІП. Це — один з найперших будинків у нашому місті, і спочатку він для нас був як тимчасовий склад. Складено його по периметру з фундаментних блоків, і коли ми вікна ставили, то просвердлили отвори в цих блоках, а потім 60-тонним домкратом ламали це все, витягували трактором на вулицю і вже майстрили нормальні вікна (в будинку були такі маленькі, що аж під стелю вилізали!)
У листопаді 1998 року ми розпочали реконструкцію, а у червні 2001-го вже перерізали стрічку: станція з лабораторіями була готова.
— Тож ви очолили новостворену за власною участю санепідстанцію...
— А до цього були Фрунзівська і Кодимська станції. Я сам з Кодимського району, з раніше знаменитого села Загнітків, свого часу в ньому було 8 тисяч чоловік населення. За радянських часів там був великий колгосп ім.Леніна. Це на кордоні з Молдовою, за Кам’янкою, на Дністрі. Колись наше село належало до Молдови, потім до Вінницької області, Піщанського району. І я народився в Піщанському районі, всі документи виписані ще у Вінницькій області, уже при мені село перейшло до Одеської області.
— Коли ви почали працювати у Фрунзівці?
— З 16 січня 1993 року, коли звільнився з армії. Я закінчив військовий факультет і весь час прослужив на Далекому Сході: Владивосток, Усурійськ, Хабаровськ, Южно-Сахалінськ, Петропавловськ-Камчатський. Був і Певек... Таку школу пройшов! Я сам — лікувальник. Закінчив чотири курси Одеського медінституту і два — військового факультету у Горькому.
Що ж стосується Южненської міської станціїї, то тут така історія: до цього в місті знаходився філіал Суворовської райСЕС м.Одеси, було три співробітника, які певний час входили й до штату Комінтернівської райСЕС.
Коли я приїхав до Южного і мені показали цей будинок, в якому мала розміститися станція (а це було 12 листопада 1998 року і на вулиці мінус 20), я глянув... а тут — ні вікон, ні дверей немає, всі батареї зіпсувалися, все було під льодом, кругом — справжній тобі каток! Довелось закачати рукава — треба було скоріше прибрати лід, щоб він не розтанув і не пішов під будинок. І ми довбали, виносили ці крижані шматки, бо інакше будинок не витримав би — він же без фундаменту, подібно до того, як «времянки» колись будувались. Та нічого, пережили все! Одразу ж почали робити проект, усі узгодження по проекту — де мають бути перестінки, де — лабораторія. Електрики тут не було, бо АТС все будувала специфічно, для себе, в тому числі й силові кабелі для обладнанння. Нас це, звичайно, не влаштовувало — треба було все перебудувати під наші прибори, під лабораторію, під апаратуру, під побутову техніку.
— Хто фінансував реконструкцію?
— Частину грошей дала санепідслужба, дуже допоміг Одеський припортовий завод: роботою, матеріалами. Заводські спеціалісти тут працювали. Все було зроблено з такою готовністю, з розумінням значення нашої служби. Проте й зараз ще КРУ питання задає, коли приходить, бо у нас в кошторисі немає таких розділів, як освітлення, опалення, каналізування, водопостачання, — тому що все це завод робив безплатно, із своїх матеріалів. — Тут Григорій Олексійович додає: — Якби це було потрібно робити зараз, в наші дні, то завод вже, звичайно, нам стільки не допоміг би...
Останнім часом ми скрізь вікна і двері на сучасні поміняли, фальшстелі кинули. А тоді, звичайно, «ліпили» з того, що було. Тоді мені дали 96 тисяч, і сказали, що більше не буде. А термін суворий був, відповідальність висока. Допомагали всі: друзі, знайомі — хто чим міг, було й таке, що банку фарби на будівництво станції нам дарували...
В лабораторіях за ці роки ми все обладнання замінили, бо лиш запрацювали, як зразу ж відкрили спецрахунок і таким чином ми непогано заробляємо — в хороший рік може бути до півмільйона.
Поміняли всю техніку, у нас також і дезкамера є — виконком купив її кілька років тому, мабуть що найновіша в усій Одеській області.Придбали за власні кошти три легкових автомобіля.
А Одеський припортовий завод нам і зараз допомагає в ремонтних роботах, надає різнобічну технічну допомогу, коли якийсь прилад треба налагодити, тощо. Мерія до нас дослухається, разом вирішуємо проблеми.
— І я так розумію, що обстановка для вирішення ваших професійних завдань є сприятливою?
— Не скаржусь, — відповідає головний лікар. — Самі знаєте, що до задач та обов’язків служби входить упередження спалахів різних захворювань, бо потім вже тяжко доганяти прогаяне. Тож ми працюємо, і у нас спалахів не буває і не було, хоча рівень кишкових захворювань все ж-таки завеликий, особливо влітку. Це тому, що навкруги, у Комінтернівському районі, дуже багато відпочиваючих, і всі вони звертаються до нашої міської «швидкої допомоги». А захворюваність йде за місцем реєстраціїї, а не проживання, і тому ми, як бачите, без вини винуваті! Навіть з Коблево до нас їздять. Ну і як ми можемо відмежуватись від хворої людини? Ми ж всі давали клятву Гіпократа! Допомога, якщо потрібна, повинна бути надана кожному.
— А як з оздоровленням дітей? Ви ж на березі моря...
— У нас великий процент охоплення дітей оздоровленням, діють різні форми таборів: пришкільні, скаутські (в палатках), а також табори для обдарованої молоді — музикантів, спортсменів, танцюристів... Вони всі на узбережжі. І всі потребують нагляду, послаблення не може бути, особливо, коли справа стосується здоров’я дітей.
Григорій Олексійович з гордістю показує територію станції, що гармонійно вписалась в мальовниче місто, особливо яскраве і барвисте о теплій порі. Ось і виноград у дворі станції по-хазяйськи доглянуто, немов у приватній садибі, а зовні СЕС — хоч дитячий ігровий майданчик розбивай, настільки вабить око тутешній благоустрій.
— Ми завжди беремо призові місця у міському конкурсі на кращу присадибну територію, — розповідає господар. — Бачите наш фонтан? Він діє з травня по листопад, і троянди цвітуть постійно — всім колективом їх доглядаємо, організуємо суботники. Ось і липову алею посадили, чай з квіток заготовляємо, всю зи-му п’ємо... Власний.
Вже в кабінеті ми сфотографували Григорія Олексійовича з пакетом липового чаю та з дельфіном — призом переможця Всеукраїнського конкурсу «Inservio sanitati».
— Цього дельфіна ми отримали в 2007 році за кращі показники в роботі, — говорить він. — У нас хороший колектив. Оперативники Наталя Вікторівна Шевченко і Вікторія Володимирівна Рудая працювали тут ще у складі Суворовської санепідстанції Одеси до утворення Южненської, досвідчений фахівець і Маргарита Труш, наш колишній помічник епідеміолога, що тепер працює в ЛОЦ на припортовому заводі. Нелегко нам було її відпускати. Чотири роки назад на завод пішла від нас і Ірина Семенівна Семирук, яка була тут з самого початку створення станції. Разом піднімали лабораторію, атестовували, акредитовували, закуповували обладнання. Зараз вона працює в виробничій лабораторії ОПЗ: можна сказати, у нас тут своя кузня кадрів!
В 2008 році наш епідеміологічний та санітарно-гігієнічний відділи поповнилися ще двома лікарями, це подружжя молодих спеціалістів Сабадаш.
І мені здається, що в будь-якому виробництві найголовніше — це налагодити нормальну, здорову атмосферу між усіма: у колективі й поза ним з різними службами та інстанціями, бо ніщо не коштує так дешево і не цінується так дорого, як нормальні людські стосунки. Я не розумію людей, які конфліктують тоді, коли можна все зробити спокійно і більшого досягти. Та й взагалі: навіщо стріляти в горобця з гармати, коли є рогатка?
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Комментарии:

Оставить комментарий
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
 

""Чтобы наступило завтра"
История санэпидслужбы
Одесской области.
Создание сайта - webri.ru