А сама Аліна Олексіївна Дяченко вважає, що у педіатрії і епідеміології багато спорідненого.
— Звичайно, я ще мислю клінічно, — зауважує вона, — а тут треба більше профілактики. Ще важко мені розділити, де лікарняна робота, а де санслужби, але я входжу в суть справи. Ми збираємо всі випадки інфекційних захворювань, проводимо епідрозслідування. Дуже великий розділ — імунопрофілактика: це і контроль плану, і бакпрепаратів... Стикаюся з особливо небезпечними інфекціями, туберкульозом. З цим я і раніше теж зустрічалася часом, бо певний період працювала у пологовому відділенні, тому вся профілактика туберкульозу від новонародженості мені знайома. А тепер ще більше це відстоюю, щоб не поширювалась у нас захворюваність. І взагалі працювати тут мені цікаво, незважаючи на труднощі. Проблем у нас багато, але вони вирішуються, і від цього отримуєш задоволення.
Співпрацюємо з лікувальною мережею. Намагаємось разом вирішувати всі питання. Добре, що між нами є порозуміння і зацікавленість у співпраці, це стимулює.
Ви знаєте, я помічаю, що у всіх лікарів з часом настає така депресія, коли просто кудись зникають всі сили! Мабуть, тому, що для нас медицина — це спосіб життя, а не професія. Таке навантаження, що може бути або зрив, або захворієш. Але ж і жити без цього я вже не можу, тому, коли мене запросили до СЕС, я пішла і постійно навчаюсь. У нас дуже хороший помічник лікаря з особливо небезпечних інфекцій — Людмила Леонідівна Слободян. І Одеса, обласні фахівці нас постійно консультують. Ми ніколи не чули від них відмови. Ні від кого.
Мабуть, ми всі в цій службі ходимо не гроші заробляти, а робити свою справу, — раптом додає Аліна Олексіївна. — Тож правду кажуть, що медик — це покликання. В іншому місці я й не змогла б працювати. Я, як сюди прийшла, — все піднімала. По-перше — які мої функціональні обов’язки? Яка моя задача, що я повинна робити? Начинала з того, що попіднімала усі плани, функціональні обов’язки. Все читала. Перший раз захищала план щеплень — теж нове. Бо раніше я їх виконувала, а тепер ще й відповідаю за виконання цієї роботи іншими.
Але якщо особисто про мене говорити, то поки що в мені все ж таки переважає клініцист, хоча це, мабуть, непогано — знати справу з усіх сторін. І звичайно ж, попередити інфекційну хворобу легше, ніж лікувати, проте й саме упередження дорогого коштує. Якби ще все не залежало від фінансів, від адміністрації, а тільки від медицини... Мені здається, що медицина робить все для попередження, але все впирається у фінанси. І ми, і лікувальна мережа. Ми ж спостерігаємо, як лікарі стараються, усіма силами налагоджують, закуповують, щоб і ємкості всі були, і деззасоби, щоб привести все у відповідність до наказів, до вимог. За своїми можливостями медики викладаються на всі сто відсотків!
— Виходить, сподвижники!
— Це дійсно так. Все, що залежить від людини, а не грошей, ми робимо.