Помічник лікаря з гігієни харчування Раїса Федорівна Нульман у своїх спогадах назвала початок трудового шляху найкращим періодом життя. Можливо, ще й тому, що то були роки молодості, а все минуле здається нам світлішим: погане забувається, а добро пам’ять береже.
На роботу Раїсу Нульман, яка до цього вже встигла попрацювати в ФАПі та інфекційному відділенні Балтської ЦРЛ, приймав головний лікар Валерій Костянтинович Мажаров.
— Дуже тепло він мене зустрів, — згадує свій прихід в районну санепідстанцію Раїса Федорівна. — Підказав мені, порадив, і я вибрала гігієну харчування. В той час у нас працювали досвідчені лікарі: Віктор Федорович Котов (з гігієни харчування), Олександр Олексійович Доскач (з комунальної гігієни). Мені пощастило входити в професію саме під керівництвом Віктора Федоровича та Валерія Костянтиновича, а в структурі нашого відділу були двоє помічників і лікар. І знаєте, ми працювали чітко за профілем, було в кого попитати, коли до чогось не могла дійти сама, а тепер ось я працюю вже десять років одна і працювати стало важче. Бо лікар спрямовує роботу, окреслює ціль, планує завдання щоденно та ще по двічі на день. Як було? Вранці розбіглись всі по об’єктах, увечері знов зібрались цілеспрямовано, все обговорили — у кого що було, розповіли й порадились. Добре, коли поруч досвідчений лікар!
У нас був дуже сильний колектив лікарів і помічників. Валерій Костянтинович знаходив час вислухати кожного з нас, порадити, був справжнім професіоналом.
Сьогодні ми також працюємо старанно, але дуже хочеться, щоб у нас було достатньо лікарів. Адже ситуація ніколи не буває простою. Ось зараз тривоже нас молочно-консервний комбінат, на який надходить все менше і менше сировини. Тому й асортимент звужується: молоко тривалого зберігання за новою технологією та продукти дитячого харчування — і все! Маємо ще на плаву ресторанне господарство, а так все більшає і більшає нерентабельних підприємств, наших об’єктів.
Ще одне турбує: багато дрібних підприємств, на яких працюють люди, далекі від харчової промисловості, неосвічені, тому доводиться їх ще й навчати, а це справа копітка і не завжди результативна.
У пошуках нормативних та інших матеріалів нам дуже допомагає інтернет, комп’ютери, про які дбає наш головний лікар Ігор Володимирович.
* * *
Аля Олександрівна Маркіна вже п’ятнадцять років як на пенсії, але роботу не покидає. Ще в 1965 році вона закінчила лікувально-профілактичний факультет Ашхабадського медінституту і за направленням поїхала працювати до Туркменії. Після того, як пройшла перепідготовку на епідеміолога, стала працювати в Балтській районній санепідстанції. Вона відзначає відмінне знання санітарної справи головним лікарем станціїї Мажаровим, який був вимогливим до себе та співробітників, пунктуальним і відданим службі.
— Пригадую випадок сказу, — розповідає Аля Олександрівна. — В селі Плоскому захворіла дівчинка: її подряпала кішка. Грудень, дув холодний вітер, а ми добиралися до місця події. Валерій Костянтинович ніколи не стояв осторонь будь-якої події, сам завжди брав участь в обходах, заходах, які ми проводили, хвилювався за нашу роботу, контролював, об’їжджав район...
Наша місцевість взагалі неблагополучна по сказу, носієм якого є руда лисиця. Працюємо разом з іншими службами, в тому числі ветеринарною, цю роботу нам допоміг налагодити Володимир Дмитрович Рингач, фахівець відділу ОНІ обласної санепідстанції. Крім того, наші фахівці виступають по телебаченню, радіо, в газеті з роз’ясненням населенню правил їхньої поведінки. І люди вже насторожені. В профілактичній роботі головне — послідовність. Але було б легше працювати, якби у нас в штаті стало більше лікарів. Адже зараз вимоги до нашої служби посилюються у зв’язку з ростом деяких інфекційних захворювань, зокрема СНІДу, з епідемією туберкульозу.
Стосовно ВІЛ-інфекції можу сказати, що у нас в районі у 1999 році народилася одна ВІЛ-інфікована дитина, в 2004-ому теж одна, а в 2008 — троє дітей. Вони з неблагополучних сімей. Зазначу також, що третина передачі інфекції здійснюється статевим шляхом, і тому треба радити всім, хто йде брати шлюб, обов’язково пройти обстеження. Але ж у нас багато цивільних шлюбів, тому важко охопити всі верстви населення, і надія в основному на людську свідомість. Дякуючи фахівцю з відділу ОНІ обласної СЕС Валентині Іванівні Лисецькій ми постійно оновляємо свої знання, отримуємо від неї цінну інформацію, яка так допомагає в щоденній роботі.
Роботи багато, і я, може, вже б і не працювала, але як це — піти на пенсію, коли немає зміни, хто ж буде вести справи?
* * *
За словами Валентини Андріївни Петрашевської, лаборанта санепідстанції, вона сюди потрапила цілком випадково: її дружно умовили перейти в цей колектив Віктор Федорович Котов, завідувач санітарним відділом, та його дружина Людмила Олександрівна, лікар-паразитолог.
Валентина Петрашевська в 1973-1976 роках працювала в хірургічному відділі районної лікарні, часто доводилося залишати без нагляду маленьких дітей, коли треба було вийти на роботу вночі. Інколи й малюків за собою возила, коли не було на кого покинути. А тут лаборант-паразитолог санепідстанції Ніна Никифорівна Ковальчук пішла в декретну відпустку. На це місце й «сватали» Валентину лікарі. Вона вагалася: а коли Ніна вийде з декрету, її ж не візьмуть назад у поліклініку! Мажаров заспокоїв, намалював їй іншу перспективу: часто виїжджають з Балти дружини військовослужбовців, які теж в медицині працюють, місця звільнюються, щось придумаємо!
І Валентина Андріївна таким чином рік працювала лаборантом-паразитологом, а далі вже перейшла до санітарно-гігієнічної лабораторії. Пройшла курси при Одеській обласній санепідстанції. «Всяке бувало, — говорить Петрашевська. — Але робота є робота: чи то вивчали хмарку аміаку над молокозаводом під час навчань з громадянської оборони, чи визначали зараженість під час аварії на Чорнобильській АЕС, але завжди до роботи ставимося з усією серйозністю. І хвилюємося постійно, хоч і щодня практично ті ж самі дослідження виконуємо і все робимо за нормативами. Особливо ж переживаємо за здоров’я дітей, хочеться, щоб усе було нормально».
На роботу Раїсу Нульман, яка до цього вже встигла попрацювати в ФАПі та інфекційному відділенні Балтської ЦРЛ, приймав головний лікар Валерій Костянтинович Мажаров.
— Дуже тепло він мене зустрів, — згадує свій прихід в районну санепідстанцію Раїса Федорівна. — Підказав мені, порадив, і я вибрала гігієну харчування. В той час у нас працювали досвідчені лікарі: Віктор Федорович Котов (з гігієни харчування), Олександр Олексійович Доскач (з комунальної гігієни). Мені пощастило входити в професію саме під керівництвом Віктора Федоровича та Валерія Костянтиновича, а в структурі нашого відділу були двоє помічників і лікар. І знаєте, ми працювали чітко за профілем, було в кого попитати, коли до чогось не могла дійти сама, а тепер ось я працюю вже десять років одна і працювати стало важче. Бо лікар спрямовує роботу, окреслює ціль, планує завдання щоденно та ще по двічі на день. Як було? Вранці розбіглись всі по об’єктах, увечері знов зібрались цілеспрямовано, все обговорили — у кого що було, розповіли й порадились. Добре, коли поруч досвідчений лікар!
У нас був дуже сильний колектив лікарів і помічників. Валерій Костянтинович знаходив час вислухати кожного з нас, порадити, був справжнім професіоналом.
Сьогодні ми також працюємо старанно, але дуже хочеться, щоб у нас було достатньо лікарів. Адже ситуація ніколи не буває простою. Ось зараз тривоже нас молочно-консервний комбінат, на який надходить все менше і менше сировини. Тому й асортимент звужується: молоко тривалого зберігання за новою технологією та продукти дитячого харчування — і все! Маємо ще на плаву ресторанне господарство, а так все більшає і більшає нерентабельних підприємств, наших об’єктів.
Ще одне турбує: багато дрібних підприємств, на яких працюють люди, далекі від харчової промисловості, неосвічені, тому доводиться їх ще й навчати, а це справа копітка і не завжди результативна.
У пошуках нормативних та інших матеріалів нам дуже допомагає інтернет, комп’ютери, про які дбає наш головний лікар Ігор Володимирович.
* * *
Аля Олександрівна Маркіна вже п’ятнадцять років як на пенсії, але роботу не покидає. Ще в 1965 році вона закінчила лікувально-профілактичний факультет Ашхабадського медінституту і за направленням поїхала працювати до Туркменії. Після того, як пройшла перепідготовку на епідеміолога, стала працювати в Балтській районній санепідстанції. Вона відзначає відмінне знання санітарної справи головним лікарем станціїї Мажаровим, який був вимогливим до себе та співробітників, пунктуальним і відданим службі.
— Пригадую випадок сказу, — розповідає Аля Олександрівна. — В селі Плоскому захворіла дівчинка: її подряпала кішка. Грудень, дув холодний вітер, а ми добиралися до місця події. Валерій Костянтинович ніколи не стояв осторонь будь-якої події, сам завжди брав участь в обходах, заходах, які ми проводили, хвилювався за нашу роботу, контролював, об’їжджав район...
Наша місцевість взагалі неблагополучна по сказу, носієм якого є руда лисиця. Працюємо разом з іншими службами, в тому числі ветеринарною, цю роботу нам допоміг налагодити Володимир Дмитрович Рингач, фахівець відділу ОНІ обласної санепідстанції. Крім того, наші фахівці виступають по телебаченню, радіо, в газеті з роз’ясненням населенню правил їхньої поведінки. І люди вже насторожені. В профілактичній роботі головне — послідовність. Але було б легше працювати, якби у нас в штаті стало більше лікарів. Адже зараз вимоги до нашої служби посилюються у зв’язку з ростом деяких інфекційних захворювань, зокрема СНІДу, з епідемією туберкульозу.
Стосовно ВІЛ-інфекції можу сказати, що у нас в районі у 1999 році народилася одна ВІЛ-інфікована дитина, в 2004-ому теж одна, а в 2008 — троє дітей. Вони з неблагополучних сімей. Зазначу також, що третина передачі інфекції здійснюється статевим шляхом, і тому треба радити всім, хто йде брати шлюб, обов’язково пройти обстеження. Але ж у нас багато цивільних шлюбів, тому важко охопити всі верстви населення, і надія в основному на людську свідомість. Дякуючи фахівцю з відділу ОНІ обласної СЕС Валентині Іванівні Лисецькій ми постійно оновляємо свої знання, отримуємо від неї цінну інформацію, яка так допомагає в щоденній роботі.
Роботи багато, і я, може, вже б і не працювала, але як це — піти на пенсію, коли немає зміни, хто ж буде вести справи?
* * *
За словами Валентини Андріївни Петрашевської, лаборанта санепідстанції, вона сюди потрапила цілком випадково: її дружно умовили перейти в цей колектив Віктор Федорович Котов, завідувач санітарним відділом, та його дружина Людмила Олександрівна, лікар-паразитолог.
Валентина Петрашевська в 1973-1976 роках працювала в хірургічному відділі районної лікарні, часто доводилося залишати без нагляду маленьких дітей, коли треба було вийти на роботу вночі. Інколи й малюків за собою возила, коли не було на кого покинути. А тут лаборант-паразитолог санепідстанції Ніна Никифорівна Ковальчук пішла в декретну відпустку. На це місце й «сватали» Валентину лікарі. Вона вагалася: а коли Ніна вийде з декрету, її ж не візьмуть назад у поліклініку! Мажаров заспокоїв, намалював їй іншу перспективу: часто виїжджають з Балти дружини військовослужбовців, які теж в медицині працюють, місця звільнюються, щось придумаємо!
І Валентина Андріївна таким чином рік працювала лаборантом-паразитологом, а далі вже перейшла до санітарно-гігієнічної лабораторії. Пройшла курси при Одеській обласній санепідстанції. «Всяке бувало, — говорить Петрашевська. — Але робота є робота: чи то вивчали хмарку аміаку над молокозаводом під час навчань з громадянської оборони, чи визначали зараженість під час аварії на Чорнобильській АЕС, але завжди до роботи ставимося з усією серйозністю. І хвилюємося постійно, хоч і щодня практично ті ж самі дослідження виконуємо і все робимо за нормативами. Особливо ж переживаємо за здоров’я дітей, хочеться, щоб усе було нормально».
