Главный государственный санитарный врач Кодымского района Виктор ТокарчукСелище Кодима засноване 1754 року, а сама власне територія, на якій воно розташоване, була заселена ще з найдавніших часів: археологічні розкопки виявили тут землеробське поселення кінця II- початку I тисячоліття до н.е., тобто епохи бронзи.
Тривалий час Кодима була власністю польського князя Любомирського. У другій половині XVIII ст. вона стала важливим торговим пунктом, через який проходив шлях з Поділля у Кримське ханство. В кінці XVIII ст. в селищі мешкало близько 600 чоловік: 565 селян і 15 осіб шляхти.
Кодимський район утворено в 1930 році.
У 1969-ому році його населення складало 51 тисяч 100 чоловік в 27 населених пунктах, підпорядкованих двом селищним та 11 сільським радам. Сільськогосподарське виробництво: рослинництво (переважно озима пшениця і кукурудза, цукровий буряк і соняшник, велика питома вага садівництва), тваринництво м’ясо-молочного напрямку.
Промисловість району спеціалізувалась на переробці сільськогосподарської сировини, на десяти підприємствах району працювало понад 4,5 тисяч робітників та службовців. Найбільшими промисловими підприємствами того часу були консервний завод, маслозавод, харчокомбінат, спиртозавод, завод будівельних матеріалів.
Торговельна мережа налічувала 146 магазинів; працювало 29 закладів громадського харчування. Медичну допомогу надавали 9 лікарень, 17 ФАПів, 11 колгоспних пологових будинків.
В Кодимському районі наприкінці 60-х років минулого століття працювали 10 середніх, 14 восьмирічних, дві початкові школи, дві школи робітничої та сільської молоді, шість будинків культури, 23 клуби, 5 народних університетів культури, 150 гуртків художньої самодіяльності, 25 бібліотек.
2008 рік. На території Кодимського району, яка становить 81,8 тис. га, — 57 водоймищ, 26 населених пунктів, де проживають 31999 осіб, з них міське населення складає 11611.
Промисловість в районі розвинута слабо. Найбільшими підприємствами є Кодимський лісгосп, Писарівський спиртозавод, які працюють більш-менш стабільно.
Природні умови тут сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур та тваринництва. Сільське господарство представлене в основному великотоварними підприємствами, зокрема агрофірмою «Кодима», господарством високої культури землеробства з використанням інтенсивної технології, з розвинутим тваринництвом м’ясного та молочного напрямку, відтворенням та відгодівлею свиней, вирощуванням водоплавної птиці.
Працюють також млин, олійня, пекарня, інкубатор. Це дає можливість виробляти та реалізовувати борошно, висівки, олію, хлібобулочні вироби, крупи, макаронні вироби різних видів.
Об’єкти комунально-побутового обслуговування та їх мережа бажають бути кращими. На весь район 10 перукарень і всього одна лазня (м. Кодима), в той час, коли в минулому вони були майже в кожному населеному пункті. Будинки культури, бібліотеки також в занепаді. Функціонують два вокзали: залізничний і автомобільний, три стаціонарних ринка та ін.
Дитячі дошкільні і шкільні заклади представлені 21 загальноосвітніми школами, 6 дитсадками. Є притулок для неповнолітніх («Буслик») на 30 місць і професійно-технічне училище.
Всього дітей — 4 495 (5 523): шкільного віку — 3 526 (4 554), дошкільного — 969, ПТУ — 358.
Оздоровлення дітей літом проводиться в шкільних оздоровчих таборах. Постійно діючих стаціонарних оздоровчих таборів та санаторіїв в районі немає.
Основні проблеми, вирішення яких контролює санітарно-епідеміологічна служба району, стосуються зберігання непридатних отрутохімікатів (60,3 т), що є явною загрозою для екології та життєдіяльності людини. Вони розміщені на території п’яти господарств, умови їх зберігання незадовільні, і районна санепідстанція надала пропозиції в РДА та до прокуратури щодо їх подальшої утилізації. В 2006 році, зокрема, з території району вивезено 55 тонн отрутохімікатів.
В районі немає діючих очисних споруд, неочищені стоки скидаються на відкриту місцевість, в балки. Очисні споруди в районі зруйновані, готується проектно-кошторисна документація на побудову нових. В школах сіл Мала Слобідка та Петрівка відсутня централізована подача води; не облаштовано полігони твердих побутових відходів, вивіз сміття в населених пунктах проводиться не за графіком... Але ж хіба перелік цих нагальних проблем, таких типових для більшості наших районів, сам по собі щось вирішить?
Серед потреб, найбільш важливих для життєдіяльності людини, є вода, яку ми споживаємо і розходуємо чи не найбільше і найспритніше від усіх природних дарів, запрограмованих для нашого існування. В Кодимському районі водопостачання здійснюють один комунальний водопровід, 9 відомчих, 29 сільських, а також 830 криниць загального користування. Використання привозної води в районі не практикується. Центральна районна лікарня та СЕС забезпечені цілодобовою подачею води та централізованим водовідведенням.
Кодимська районна санітарно-епідеміологічна станція відноситься до ІІ сільської категорії. Штат санепідстанції складає 32 посадові одиниці. З них, згідно штату, має бути шість лікарів, та є всього двоє. Щоправда, кількість помічників лікаря, представників середнього медперсоналу, відповідає штатному розкладу, як, до речі, і кількість адмінгоспперсоналу.
Так що і в цій санепідстанції, як і в багатьох інших, бракує лікарів. І відомою та вагомою причиною наявності лікарських вакансій є відсутність житла і низька зарплата.
Санітарно-гігієнічний відділ станції очолює лікар загальної гігієни Володимир Степанович Заволянський. У відділі чотири помічника санітарного лікаря, два лаборанта санітарно-гігієнічної лабораторії. Вакантними є дві лікарські посади.
Епідеміологічний відділ тривалий час працює у складі чотирьох помічників лікаря-епідеміолога, помічника ентомолога, медичного статистика, дезінструктора та двох дезінфекторів.
Штат бактеріологічної лабораторії 2008 року поповнився: з’явився лікар-бактеріолог, тепер у трьох лаборантів-бактеріологів, двох молодших медичних сестер є керівник.
В госпрозрахунковому відділі профілактичної дезінфекції працюють два співробітника.
В архіві Кодимської райсанепідстанції зберігаються «Матеріали суцільного обстеження водних об’єктів і перспективний план оздоровлення в малярійному плані Кодимського району Одеської області в 1952 р.». Ці заходи були розроблені фахівцями обласної протималярійної станції і зшиті у книзі на 337 сторінках з короткою характеристикою водно-господарських об’єктів району, гідрографією, кліматичною та епідеміологічною характеристиками, є ентомологічний опис, перспективний план протималярійних гідротехнічних заходів, паспорти водойм з планами-схемами та фотографіями, карта району з нанесенням всіх водних об’єктів. Нинішній головний державний санітарний лікар району Віктор Андрійович Токарчук розповідає, що в 40-і роки траплялося близко 250 випадків малярії на рік. Тепер же завдяки послідовній діяльності санепідслужби на території району вже давно не реєструються туляремія, сибірська виразка, малярія та ін.
Районна газета «Червона зірка», яка була заснована 1931 року, надрукувала 15 червня 1991 року статтю головного державного санітарного лікаря В.Бакала, в якій, зокрема, висловлено такі думки: «Отже, ми здійснюємо нагляд за дотриманням санітарно-гігієнічних вимог на об’єктах народного господарства району, забезпечуємо протиепідемічну безпеку.
Оперативні підрозділи чимало зробили для того, щоб дитячі садки, школи, лазні, будинки культури, їдальні, кафе і підприємства мали належний санітарно-гігієнічний вигляд. Це завдяки їм в районі реєструються лише поодинокі випадки професійних захворювань, немає харчових отруєнь, а рівень інфекційної захворюваності стабілізується. Працелюбні і принципові О.Ф.Козленко, З.Е.Старчикова, Г.П.Кушнір, Т.І.Шуляк, В.С.Заволянський, Г.А.Бойко, С.Т.Голімбієвська. Скарбницею досвіду, знань є наші ветерани — М.В.Гуменний, М.М.Верховський, В.П.Рахнянська, Л.В.Стрій, М.М.Чмирьова.
Важко сьогодні уявити нашу роботу без лабораторій. А їх у нас декілька — санітарно-гігієнічна, бактеріологічна, токсикологічна, паразитологічна. Кожна з них відповідає своєму напряму роботи...
М.Х.Кострицький, Л.М.Гуменна, В.А.Леонгард, Г.О.Чернецька, В.О.Демченко, В.Д.Надутик, Н.Г. Лутій, Р.П.Закревська, Т.І.Олійник — люди принципові, готові будь-якого часу докласти зусиль до розшифрування раптового ускладнення в районі.
...Хочеться відзначити працю Л.Д.Баркар, З.М.Гіль, Н.А.Козоріз, Л.С.Максимішиної.
З року в рік нарощують обсяг допомоги співробітники лабораторії платних послуг організаціям та установам району. У порівнянні з 1989 роком у нинішньому цей обсяг збільшився у дев’ять разів... проте тут прагнуть не лише збільшувати обсяг, а й постійно оволодівають новою методикою, новими видами лабораторних послуг.
Забезпечують нормальну роботу нашого закладу завгосп І.І.Палій, бухгалтери Л.В.Рідман та Н.В.Воронцова, секретар В.С.Бабчинська, водії В.С.Олійник та В.В.Фомін, санітарки З.А.Рузяк, Є.А.Гальчинська, Н.В.Головач, М.П.Єрогова».
Головний державний санітарний лікар Кодимського району Віктор Токарчук — наступник Григорія Кукуманя, що восени 2008 року відзначив десятиліття Южненської міської санепідстанції, створену під його керівництвом. На запитання, що ж він застав, коли очолив станцію, Токарчук відповів:
— Труднощі застав. Це ж був 1998 рік, якраз від районної лікарні нам відрізали опалення, то ж змушені були будувати печі і так виживати взимку. А тут раптом в 2000-ому так стихія розійшлася — дуже багато було руйнувань. Кодима цілий місяць залишалася без електроенергії, а села, що були знеструмлені на 90%, ще довго підключали до мережі — доки все відремонтували, налагодили. Якраз встигли на кінець серпня, до Дня незалежності. Так вийшло, що наш район постраждав чи не найбільше від усіх в області. Лікарня та інші установи і заклади тривалий час змушені були працювати у важких умовах, використовуючи для освітлення та інших потреб дизельні двигуни.
Проте захворюваність населення в той скрутний час, як не дивно, не підвищилась. Була зима, і простудні захворювання, звичайно, спостерігались, як це зазвичай буває у цю пору року. Але інфекційні, на щастя, про себе не заявляли. Вода зберігала нормальну якість, була придатною для вживання, незважаючи ні на що, і не давала негативних наслідків.
І взагалі досі нам щастить працювати практично без авралів і криз, після того стихійного нападу вже й опалення зробили своє, автономне. І хоча я тривалий час працював начмедом, до господарських клопотів і турбот мені не звикати, та справжнє «бойове хрещення» як керівник отримав саме в свої перші п’ять років роботи в СЕС.
Головний санітарний лікар району розповідає про свої турботи, які інакше, як проблемами, й не назвеш. Як усі, у профілактичну медицину проторив свою, особливу, стежку. І видалося, що тут має бути якась цікавинка, що стосується його професійного життя в минулому. Ось коли Вороніна говорила, що хотіла зразу ж після вузу на хірурга перекваліфікуватися, а після того скільки ж вона всього на профілактичній ниві пережила! Відразу ж відчувалося, що Євгенію Григорівну рідна стихія захопила. А в голосі Віктора Андрійовича — якась недосказаність, щось глибоко приховане.
Виявилося, що Віктор Андрійович за фахом саме хірург, до 1998 року практикував і водночас був заступником головного лікаря. Зізнається: важко було поєднувати організаторську, господарську роботу з професійним напруженням хірурга.
Двадцять років в клінічній лікарні, і раптом такий поворот. Саме Григорій Олексійович Кукумань, який очолював станцію до нього,умовив його на місце головного санітарного лікаря Кодимського району, як тільки забовванів на горизонті шанс побудувати станцію на півдні, та ще й в такому перспективному місці, як Григорівський промвузол. ОПЗ та порт Южний наділяють його ореолом фінансового захисту. Але ж про Южненську санепідслужбу — в іншому розділі.
Як же осягав, завойовував новий напрямок у своєму професійному житті Віктор Андрійович Токарчук?
— Мабуть, цілий рік пішов на те, щоб вникнути, розібратися в усіх регламентуючих документах, увійти, так би мовити, в курс справи, — повертається в минуле Віктор Андрійович. — Вивчав усі тонкощі — перегорнув гори літератури, наказів... Коротко кажучи, вчився всьому, в тому числі, як правильно оформити той чи інший документ, протокол, як визначити штрафну санкцію, хоча це повинні робити мої підлеглі, та знати все це насамперед мушу я. А коли в чомусь сумнівався, звертався до Григорія Кукуманя, Петра Піддубняка, область допомагала — фахівці санепідслужби... Шкода лише, що лікарів у штаті недостатньо, легше було б і з поточною роботою вправлятися, і на факсограми відповідати. Але ж, з іншого боку, у нас досвідчені помічники лікаря, є на кого покластися!
Наша служба налаштована так, що завжди мусить розраховувати на екстремальну ситуацію, вона мов би запрограмована на це! Хоч зовні, здається, все спокійно, та санітарну службу не покидає настороженість...
— А не тягне вас, часом, повернутися в клініку, до пацієнтів?
— Ні. Я людина вольова, раз вирішив, триматимуся свого вибору.
Склалося, мабуть, традиційно, що коли лікар скаже медсестрі щось зробити, то вона виконує команду. А тут з самого початку треба було все налагодити, бо було неспокійно і нестабільно, часто мінялися керівники санепідслужби. Були вони і з місцевих, з свого колективу, були й з приїжджих. Коли зазирнути в історію, то головним державним санітарним лікарем району працювали Поліна Фоківна Компанієць (1955-1963рр.), двадцять років — Микола Володимирович Гуменний. Володимир Степанович Заволянський, який свого часу закінчив медучилище, відслужив в армії, трохи попрацював фельдшером і вступив до Дніпропетровського медінституту на санітарно-гігієнічний факультет, повернувся в нашу санепідстанцію і трудився тут все своє життя. Деякий час він теж очолював наш колектив. Вісім років станцією керував Віктор Кирилович Бакал, один рік — Григорій Олексійович Кукумань, і ось вже скоро десять років — я.
Так от, вирішивши одного разу, я вже не думав про повернення до лікарні, треба було тримати слово і робити свою справу: зміцнювати колектив, виконувати професійний обов’язок...
— Я розумію: слово є слово, але ж сила волі — справа одна, а душевні сумніви — інша.
— В області хірургії я досяг того, про що мріяв, і на рівні можливостей районної лікарні робив усе. Навіть більше, — розхвилювався Віктор Андрійович. — Я сам навіть дивуюсь, як багато важить саме прагнення, бажання врятувати людину! Ось втопилася дитина. Її довго шукали і ледве знайшли й привезли до лікарні, і мені вдалося цю дитину повернути до життя. Скільки ж часу минуло після того, як вона захлинулася водою і потонула, ніхто не знав, п’ятнадцать чи двадцать хвилин, але ж згідно медичних канонів вже через п’ять хвилин нема шансу на порятунок. Та я читав і бачив по телевізору, як в Америці піднімали дитину через годину після потоплення в холодній воді, і у неї відновлювалися всі функції!
Мені ж вдалося повернути дитині дихання, вона у нас ще добу прожила, доки санавіація не забрала до Одеси, але, на превеликий жаль, не вижила. Та лікар повинен рятувати людину навіть в безнадійній ситуації, не роздумуючи!
Якось я був ургентним і мене викликають: з поїзда Ленінград-Одеса зняли трьох чоловік. Один з пасажирів ніби-то спросоння — щось йому там наснилося — наніс поранення, вдарив ножем двох жінок і чоловіка, причому останнього важко поранив у груди, і мені довелось виконати складну порожнинну операцію, після чого цей чоловік одужав. На щастя, жінки отримали порівняно легкі поранення...
Інколи мені доводилося виконувати оперативні втручання при пораненні на грудній клітці, причому в таких умовах, які ніяк не відповідають вимогам. За правилами, наркоз при торакальних операціях треба давати лише через інтубаційну трубку. А лікаря не було, медсестра маску анестезійну наклала, і в таких екстремальних умовах ми врятували хворого.
Коли я працював в лікарні начмедом, у мене було ще й організаційних клопотів багато, вони забирали весь вільний від хірургії час. Мабуть, тому мені й здавалося інколи, що нічого іншого, крім роботи, в житті взагалі не існує! Настільки напружена і насичена професія хірурга, та й медика взагалі. І коли я роздумую, чи став би я сьогодні знов до хірургічного стола... Ні, це така спеціальність, такий унікальний труд, що коли вже від цього йдеш, то повертатися не слід. Не можна кидатися в різні боки.
Тим більше, що і та справа, якою я займаюся зараз, не дає мені часу на розважливі думки: хід назад інколи буває кроком в нікуди. Та й колектив наш справді дуже хороший.
Великої поваги заслуговує трудовий шлях ветерана служби Антона Гавриловича Михальського, 1916 року народження, ІВВ І групи. Він навчався з 1935 по 1938 рік в Ананьївській фельдшерсько-акушерській школі. З 1938 року по грудень 1945 р. служив в лавах Радянської Армії, учасник бойових дій, отримав поранення на фронті. І після війни розпочав роботу в Кодимській протималярійній станції, а в 1950 році його було переведено на посаду помічника епідеміолога Кодимської районної санепідстанції, де Антон Гаврилович і працював по жовтень 1989-го.
Цікаво, що закінчив він в 1938 році Ананьївську фельдшерсько-акушерську школу, а в 1948 отримав про це справку… в молдавському місті Бєльци!
