У одного з ветеранів війни і служби нам пощастило побувати, послухати розповідь про минуле: як професійне, так і воєнних часів. Виявилось також, що Дмитро Захарович Волошин, якому вже за 86, свої спогади нещодавно опублікував у книзі, що вийшла невеличким накладом. Автор подарував книгу редакціїї нашої газети: «Жизнь прожить...» — така назва цієї сповіді.
Що життя прожити — не поле перейти, усі знають, починаючи з дитсадка. Але повнота розуміння цієї мудрості настає значно пізніше. Важко підрахувати, визначити, коли саме. Але ж у такому поважному віці, як у Дмитра Захаровича, авторитетність осмислення життєвого «поля» не підлягає сумніву. Ми свідомо не чіпаємо воєнних сторінок біографії автора: темою даної журналістської роботи є історія і сучасність санепідслужби Одещини. Один із епізодів, якого торкнувся автор в цих спогадах, розповідає про його роботу в перші повоєнні роки завідувачем здравпунктом Дубчанського дитячого будинку Савранського району. Дмитру Захаровичу тоді вдалось вилікувати від корости 450 дітей — власноруч виготовленою сірчаною маззю та за допомогою належних заходів дезінфекції.
З 1951 до 1992 року Д.З.Волошин працював помічником лікаря-епідеміолога Любашівської санітарної станції, беручи активну участь у суспільному житті, в тому числі й профспілковому. Був делегатом з’їзду медичних працівників Радянського Союзу 1959 року, 25 років очолював Любашівський райком Червоного Хреста. Його нагороджено Почесним Знаком Радянського Червоного Хреста.
Нагороди Д.З.Волошина: ордени Червоної Зірки, Вітчизняної війни I ступеню, Богдана Хмельницького; медалі «За оборону Одеси», «За оборону Севастополя»; багато почесних грамот.