Главный государственный санитарный врач Саратского района Надежда Волкова

Поселок городского типа Сарата расположен на юго-западе Одесской области, на правом берегу одноименной речки, впадающей в озеро Сасык.
От поселка до областного центра — 141 км. На окраине Сараты в раскопанном кургане найдено захоронение, которое ученые относят к III тысячелетию до н.э., а также к эпохе бронзы (II тысячелетие до н.э.) и черняховской культуры (II-V столетие н.э.).
Сарата была основана в 1822 году на месте бывшего татарского поселения Гура-Курудер. Первыми поселенцами были колонисты — 60 семей из Вюртемберга и Баварии, в хозяйствах которых использовался труд наемных украинцев и русских, беглецов от крепостного права. В 1827 году тут в 77 каменных домах проживало 100 семей, которым принадлежало 100 виноградных плантаций и садов, 170 коней, 38 овец и поголовье КРС из 1144 единиц. В 1836 году из 572 семей, проживавших тогда в Сарате, 72 не имели своего хозяйства, они занимались мелким ремесленничеством или были наемными работниками. В конце столетия количество жителей достигло 2,5 тысяч. В городке работала паровая мельница, механический завод, на котором изготавливались жатки, лобогрейки, сенокосилки, кукурузные молотилки, виноградные прессы.
Больница на пять коек, открытая в 1863 году в Аккермане при тюрьме, была единственной на весь уезд. Только в 1905 году в Аккермане появилась еще одна больница.

Дніпропетровський медінститут Володимир Григорович Сабадаш закінчив у 1975-ому і його було направлено на роботу в Одеську область, в Савранський район лікарем-бактеріологом. Лише півтора місяці він встиг пропрацювати, як його призначили на посаду головного державного санітарного лікаря району, де працює вже 34-й рік. І, мабуть, час приходу сюди для нього дійсно незабутній, бо Сабадаш згадує жартівливого віршика, яким його зустріли в колективі:
— Коли я в свої 23 роки прийшов сюди, тут були руїни, кругом купи сажі, і раптом помічник епідеміолога Угро, він же чоловік лікаря-бактеріолога Віри Іванівни Городиської, яка тимчасово виконувала обов’язки головного лікаря, вже на порозі зустрічає мене таким віршем:

З Балагури зняли шкуру,
за неробство і халтуру.
Був Сурдугла — церква здмухла,
Назаренко Пашу
Станішевський врукопашив.
У Вєрочки Угро,
не витримує нутро,
а приїхав Сабадаш,
візьме СЕС на абордаж.

Головний державний санітарний лікар Савранського району Володимир Сабадаш

Савранський район — лісова перлина Одещини. Тут є все, що потрібно людині для життя і праці — чисте повітря, різноманітна флора і фауна. Велику частину території району займають лісові масиви, найбільшим з яких є Савранський ліс.
Територія теперішньої Саврані і навколишніх сіл була заселена з давніх часів.Тут знайдено рештки слов’янських поселень черняхівської культури (II-VI століття н.е.), а також пізніших часів (VII-VIII століття н.е.). В околицях селища збереглося чимало курганів.